Медицина

Старокостянтинівська центральна районна лікарня

  • Лікарня, що кинула виклик системі

    У цій статті йде мова не про Старокостянтинівську центральну районну лікарню, але хочеться вірити, що і у нас є люди яким не байдуже майбутнє медицини. Читати далі »

  • В лікарні запрацював новий рентген апарат

    Старокостянтинівська ЦРЛ продовжує радувати жителів міста та району новим устаткуванням. Читати далі »

  • А чи було отруєння?

    Увага! Стаття містить не підтверджену інформацію!

    Вчора в Фейсбук в групі “Старокостянтинів небайдужий” було опубліковане наступне повідомлення: Читати далі »

  • В районній лікарні з’явився кабінет комп’ютерної томографії

    Минулого тижня в Старокостянтинівській районній лікарні відкрили кабінет комп’ютерної томографії. Читати далі »

  • В центральній районній лікарні оновлено операційну

    В Старокостянтинівській центральній районній лікарні проведено реконструкцію операційного блоку. Читати далі »

  • Кінь – і побратим, і лікар

    Ф.Лавров

    Продовження інтерв’ю з Федором Лавровим, засновником ДЮКСО клуб “Козацький герць”. Початок тут: Кожен українець, який не вважає себе свинопасом, то є — козак!

    КІНЬ — І ПОБРАТИМ, І ЛІКАР
    Ще школяриками почали прибігати до коней Олександра Нагорна та Андрій Скоп, які вже нині здобувають фах у профтехзакладах Старокостянтинова і Ґрицева. І самі залюбки займаються (за кожним кінь закріплений), і молодших вчать. Як доглядати, як осідлати. Відпрацьовують біг: риссю, кроком, галопом. Щоб уміли коні вклонитися, лягти, сісти. Найспритніші — джигітування опановують, бар’єри беруть, різні трюки «витинають». Багато чого Федір Олексійович їм показує, дещо з Інтернету дізнаються, запозичують на зустрічах з представниками інших кінних клубів, з якими постійно спілкуються.

    Куди тільки не виїжджали: у Волочиськ, Хмельницький, Пиляву, Остропіль, Самчики… І на урочисті свята їх запрошують продемонструвати майстерність, додати «родзинки» та екзотики. Були й на черговій річниці кінного клубу «Тамерлан» у Хмельницькому, де переймали секрети «вищого пілотажу» у київських віртуозів. Спеціально для «парадів» наставник справив своїм козачатам однострої: шаровари і вишиванки (їх донька Лаврова вишила). Кошти на шаровари самі заробили, бо за видовища їм іноді дають якусь копійку. Зустрічали й проводжали славутських козаків на чолі з отаманом Василем Сидором, які кінно рушали на Кам’янець.

    — Приємно, що найстаранніші учасники клубу і далі, в дорослому житті, не розлучаються з кіньми, як Олена Новосельська, одна з кращих вершниць, що нині навчається у Львові. Телефонують, дякують за науку і ті, що вже в університетах вчаться, в армії служать, — каже Федір Олексійович. — Відверто кажучи, сподівався, що у цій справі матиму більше підтримки, — продовжує. — Адже утримую коней на свою зарплатню. Треба ж і стайню опорядити, і корми заготувати. Та ще й з дітьми займатися, контролювати, навчати. Це дуже важливо — опікуватися цими дітьми, формувати їхній світогляд, спрямовувати на краще. Невідомо, чи хто хоч аналізує нині в Україні становище сімей, дітей? Приміром, мені болить те, що бачу: повних, нормальних сімей дуже мало. Хлопчики, дівчатка з бабусями виховуються. Тато в Росії на заробітках, мама — в Італії… Чим живе дитина, підліток? Яким він завтра вступить в доросле життя? З телевізорів, комп’ютерних ігор у його свідомість валом котить насилля. А батькам тим часом не до його душі, принизливою працею по закордоннях на життя заробляють… Діти приходять до коней, і ними треба займатися. Я шукаю волонтерів, зацікавлених людей, які уміють і бажають працювати, виховувати, наставляти юних. І безоплатно. Заради ідеї. А ще — лікарів, котрі розуміються на іпотерапії, цілительстві, прагнуть допомагати хворим дітям.

    Козацький герць

    До мене на заняття з’їжджаються з довколишніх сіл, районів люди з дітьми, хворими на ДЦП. Адже коні, як і дельфіни, здатні зцілювати людей своєю життєвою силою, потужною енергетикою. Я цікавлюся, вивчаю цей вплив вже давно. У Швеції так лікують вже років триста, у Польщі цей досвід поширений… Бував у Кам’янці-Подільському, де теж це практикують у кінному клубі. Люди шукають порятунку, допомоги своїм дітям, адже реабілітаційні центри не завжди хочуть допомагати хворим. А ми приймаємо усіх, хто бажає, безкоштовно. Є і спеціалісти, які безкорисливо надають консультації, вчать цих діток, матерів. І мої найвправніші вихованці допомагають проводити тренування. Але і тут потрібна підтримка зацікавлених, щоб розширити цю роботу, допомога спеціалістів, які не грошей шукають, а прагнуть справі служити. Туго йде з цим.

    — Дай Боже, щоб збулася задумка Федора Олексійовича — створити навчально-реабілітаційний кінний центр, — каже Ірина Ігорівна, медсестра з Красилова, котра возить на заняття до Лаврова десятирічну доньку, хвору на ДЦП. — Дуже гарно і абсолютно безплатно діти з нами займаються — і Олександра, і Діана, і Дмитрик. Вправи показують. Донечці подобається виконувати вправи на коні, спілкуватися з ним, з дітьми, не може дочекатися щоразу тієї поїздки. І ми бачимо позитивні результати. Добре, що є люди, чуйні до чужої біди, безкорисливі. Бо у нашому міському реабілітаційному центрі нам відмовили в допомозі. Ми не хочемо медикаментозного лікування, хімії. Адже найкраща допомога хворій дитині — дозовані фізичні навантаження, це нам знаючі лікарі, спеціалісти порадили. Бо ж де ми лише не їздили зі своєю бідою…

    Далі буде…

    Газета «Подільські вісті»
    Д. Гостинна