Козацтво

  • Пам’ятний хрест на Козацьких могилах встановили біля Ілляшівки

    Вшанували предків-козаків, які загинули в Пилявецькій битві сьогодні в селі Ілляшівка, Старокостянтинівського району. Читати далі »

  • Свято козацької звитяги в Старокостянтинові

    В суботу на Старокостянтинівському полігоні відбулося свято козацької звитяги. Читати далі »

  • Запрошуємо на свято козацької звитяги!

    15 серпня о 16:00 год. на Старокостянтинівському полігоні відбудеться свято козацької звитяги з нагоди річниці заснування дитячо-юнацького кінно-спортивного клубу “Козацький герць”. Читати далі »

  • Кінь – і побратим, і лікар

    Ф.Лавров

    Продовження інтерв’ю з Федором Лавровим, засновником ДЮКСО клуб “Козацький герць”. Початок тут: Кожен українець, який не вважає себе свинопасом, то є — козак!

    КІНЬ — І ПОБРАТИМ, І ЛІКАР
    Ще школяриками почали прибігати до коней Олександра Нагорна та Андрій Скоп, які вже нині здобувають фах у профтехзакладах Старокостянтинова і Ґрицева. І самі залюбки займаються (за кожним кінь закріплений), і молодших вчать. Як доглядати, як осідлати. Відпрацьовують біг: риссю, кроком, галопом. Щоб уміли коні вклонитися, лягти, сісти. Найспритніші — джигітування опановують, бар’єри беруть, різні трюки «витинають». Багато чого Федір Олексійович їм показує, дещо з Інтернету дізнаються, запозичують на зустрічах з представниками інших кінних клубів, з якими постійно спілкуються.

    Куди тільки не виїжджали: у Волочиськ, Хмельницький, Пиляву, Остропіль, Самчики… І на урочисті свята їх запрошують продемонструвати майстерність, додати «родзинки» та екзотики. Були й на черговій річниці кінного клубу «Тамерлан» у Хмельницькому, де переймали секрети «вищого пілотажу» у київських віртуозів. Спеціально для «парадів» наставник справив своїм козачатам однострої: шаровари і вишиванки (їх донька Лаврова вишила). Кошти на шаровари самі заробили, бо за видовища їм іноді дають якусь копійку. Зустрічали й проводжали славутських козаків на чолі з отаманом Василем Сидором, які кінно рушали на Кам’янець.

    — Приємно, що найстаранніші учасники клубу і далі, в дорослому житті, не розлучаються з кіньми, як Олена Новосельська, одна з кращих вершниць, що нині навчається у Львові. Телефонують, дякують за науку і ті, що вже в університетах вчаться, в армії служать, — каже Федір Олексійович. — Відверто кажучи, сподівався, що у цій справі матиму більше підтримки, — продовжує. — Адже утримую коней на свою зарплатню. Треба ж і стайню опорядити, і корми заготувати. Та ще й з дітьми займатися, контролювати, навчати. Це дуже важливо — опікуватися цими дітьми, формувати їхній світогляд, спрямовувати на краще. Невідомо, чи хто хоч аналізує нині в Україні становище сімей, дітей? Приміром, мені болить те, що бачу: повних, нормальних сімей дуже мало. Хлопчики, дівчатка з бабусями виховуються. Тато в Росії на заробітках, мама — в Італії… Чим живе дитина, підліток? Яким він завтра вступить в доросле життя? З телевізорів, комп’ютерних ігор у його свідомість валом котить насилля. А батькам тим часом не до його душі, принизливою працею по закордоннях на життя заробляють… Діти приходять до коней, і ними треба займатися. Я шукаю волонтерів, зацікавлених людей, які уміють і бажають працювати, виховувати, наставляти юних. І безоплатно. Заради ідеї. А ще — лікарів, котрі розуміються на іпотерапії, цілительстві, прагнуть допомагати хворим дітям.

    Козацький герць

    До мене на заняття з’їжджаються з довколишніх сіл, районів люди з дітьми, хворими на ДЦП. Адже коні, як і дельфіни, здатні зцілювати людей своєю життєвою силою, потужною енергетикою. Я цікавлюся, вивчаю цей вплив вже давно. У Швеції так лікують вже років триста, у Польщі цей досвід поширений… Бував у Кам’янці-Подільському, де теж це практикують у кінному клубі. Люди шукають порятунку, допомоги своїм дітям, адже реабілітаційні центри не завжди хочуть допомагати хворим. А ми приймаємо усіх, хто бажає, безкоштовно. Є і спеціалісти, які безкорисливо надають консультації, вчать цих діток, матерів. І мої найвправніші вихованці допомагають проводити тренування. Але і тут потрібна підтримка зацікавлених, щоб розширити цю роботу, допомога спеціалістів, які не грошей шукають, а прагнуть справі служити. Туго йде з цим.

    — Дай Боже, щоб збулася задумка Федора Олексійовича — створити навчально-реабілітаційний кінний центр, — каже Ірина Ігорівна, медсестра з Красилова, котра возить на заняття до Лаврова десятирічну доньку, хвору на ДЦП. — Дуже гарно і абсолютно безплатно діти з нами займаються — і Олександра, і Діана, і Дмитрик. Вправи показують. Донечці подобається виконувати вправи на коні, спілкуватися з ним, з дітьми, не може дочекатися щоразу тієї поїздки. І ми бачимо позитивні результати. Добре, що є люди, чуйні до чужої біди, безкорисливі. Бо у нашому міському реабілітаційному центрі нам відмовили в допомозі. Ми не хочемо медикаментозного лікування, хімії. Адже найкраща допомога хворій дитині — дозовані фізичні навантаження, це нам знаючі лікарі, спеціалісти порадили. Бо ж де ми лише не їздили зі своєю бідою…

    Далі буде…

    Газета «Подільські вісті»
    Д. Гостинна

  • Кожен українець, який не вважає себе свинопасом, то є — козак!

    Маємо велике бажання, шановний читачу, познайомити вас з неординарною людиною, нашим земляком, котрий задумав і робить дуже важливу справу для майбутнього України. Сподіваємося, що таке заочне знайомство знайде у вашому серці не просто розуміння, а й спонукатиме до активної підтримки відродження національного виховання. Бо час повернути до витоків, які єднають нас із рідною землею, природою, об’єднують нас, українців?

    Федір Лавров

    КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ НЕ ВВАЖАЄ СЕБЕ СВИНОПАСОМ, ТО Є — КОЗАК!

    Коли слухаєш полум’яну, пристрасну мову старокостянтинівського козака, Федора Лаврова, усвідомлюєш: це – людина високого духу, благородної мети, романтик, лицар, який здатний служити ідеї і мрії до кінця. Він і зовні — справжній, вусатий, засмаглий козак-січовик, мовби з полотна Рєпіна, Манастирського чи Дерегуса, з когорти тих відчайдухів-орлів, які не відсиджувалися на печі, не шкодували живота, а віки і століття мчали бистрими гарячими конями від села до села, від містечка до містечка, боронячи рідну землю від татарви, ляхів, усіляких навісних зайд… А глянеш на величезні, міцні, мозолисті руки — і впізнаєш селянина-хлібороба, чесного трударя від землі з відкритим, добрим, щирим серцем, котрий на своїх дужих плечах, на своїх спрацьованих руках і тримає цей світ.

    Козака без коня не буває. Кінь – це побратим, товариш вірний. Хто конем правує – той відважний, мужній, розумний, справжній чоловік. Так казали наші пращури, які на цій справі розумілися. Бо кінь – сакральна, сонячна тварина – боягузові, нікчемі не підкориться. Оце садили хлоп’я у шість літ на коня і вже бачили: буде з нього козак-оборонець чи тюхтій-свинопас. Федір Лавров з самого дитинства до коней душею припав. Як і його прадід, і дід, якому довелося своїх шістьох коненят віддати в колгосп. От і у великій сім’ї Федора Олексійовича (а вони з дружиною виростили чотирьох дітей, мають вісьмох онуків) поруч з усілякою живністю, коровами, нутріями завше коні доглядалися. І то не так собі кінь, як звичайна тяглова сила в господарстві, а як для вправного вершника – кмітливий і вишколений товариш, що вміє сідло носити, команди виконувати.

    Про що мріяв Федір, дбайливий господар, багатодітний батько, складач потягів на залізниці? Який ще з юності займався спортом, боротьбою, вправами на перекладині, вивчав українську історію, літературу, історію козацтва та державотворення? І за дідовими розповідями, спогадами батька, котрий юнаком побував на каторжних роботах спершу у фашистській Німеччині, а одразу після цього шість літ – на будовах Печорлагу, – формував своє ставлення до тоталітарних, україноненависницьких режимів.

    — Зі створенням незалежної Української держави, — розповідає Федір Лавров, який усім серцем сприйняв втілену мрію мільйонів «і мертвих, і живих, і ненароджених» українців, — підтримуючи потуги патріотів, об’єднати народ довкола державотворчих ідей відродження рідної історії, мови, традицій, загорівся бажанням здійснити кінний похід із земляками-козаками через всю Україну зі Старокостянтинова на Запорізьку Січ. Було б чудово, якби це зробила молодь під гаслом утвердження української мови, привернула увагу ровесників і в Центральній, і в Східній Україні. Тому я й за думав і організував молодіжний кінний клуб. Дітей люблю, ладити з ними умію. Коні – це моя стихія. Спершу було двоє коней. Нині — чотирнадцять. Дітям займатися дуже подобається. І хлопцям, і дівчатам. Приходять зі Старокостянтинова, із ближніх сіл. Заняття — безплатні. Аби лиш вони мали бажання. Аби лиш доброму вчилися. Діти починають усвідомлювати: без праці над собою, самовдосконалення опанувати мистецтво спілкування з конем неможливо.

    Козаки Старокостянтинів

    Скільки дітей входить в клуб? «Хтозна… — усміхається Федір Олексійович. — Обліку не ведемо. Мабуть, десь за п’ятдесят буде, якщо це влітку. У холодну ж пору я заборонив вишкіл. Безпека дітей — понад усе». Багатьом цікаво, та не всі залишаються. Тому що це, як каже Федір Олексійович, «не просто, щоб прийшов, похитався, покатався і пішов», ні. Це — велика відповідальність, мистецтво пересилити себе.

    — Спершу, — пояснює, — розказую правила безпеки. Кінь не любить запаху спиртного, цигарок, ззаду до нього не підходь і так далі. Кінь любить повагу і силу. Я раджу новачкам ближче знайомитися з досвідченими нашими вершниками, переймати від них уміння. Доручаю неофітів — наставникам: хто кому більше за характером підходить. І не можна, наголошую, на зауваження реагувати образою, а треба виконувати доручення. Бо, щоб в житті чогось добитися, людина повинна в серці мати мету і йти до неї, долаючи усі перешкоди, знаходячи сили, упавши, піднятися і рухатися далі. Життя — то є боротьба. У природі, на землі і в небі, кожне старається вижити: не дрімай — бо ковтнуть, не падай — бо затопчуть. А ми, люди,— частинка природи, і за своє життя, свою долю треба боротися. Манна з неба не буде сипатися нам, розумієте? Як в гарній українській пісні: «За синєє небо, за жовте колосся боротися треба, щоб краще жилося». Честь і гідність для козака — понад усе. Старших і товаришів — поважати. Поганих звичок позбутися, бо інакше відправлю за шлагбаум. Кінь — це друг, до хазяїна звикає, як собака. Діти вчаться ходити біля коней: чистять, заплітають, купати на річку водять. У мене більше кобилиці: вони покладистіші, спокійніші. І щоб ви знали, якщо дитина доглядає за коником, то вже дуже бережно починає ставитися до тварини, звикає. Вже й ревнують, коли хто інший їхнього улюбленця сідлає.

    Далі буде…

    Газета «Подільські вісті»
    Д. Гостинна

  • Правий сектор завдає удару у відповідь

    ПС

    Вчора в Старокостянтинові представники політичних партій та громадських організацій пікетували райвідділ міліції. За словами активістів кілька днів назад їх представники вели в Старокостянтинові роз’яснювальну роботу щодо колишніх регіоналів в місті. Під час поклейки оголошень вони були арештовані працівниками Старокостянтинівської міліції. Під час арешту було вилучено усі листівки та лунали погрози фізичної розправи.

    У відповідь активісти Правого сектору, Тризубу, 4 козацької сотні Майдану, Автомайдану, Свободи та інших громадських організацій провели пікет міліції з вимогою повернути вилучені листівки. У результаті таких дій начальник Старокостянтинівського РВ УМВС Сергій Слюсарчук визнав неправомірні дії своїх підлеглих і за півгодини всі вилучені листівки повернув.

    Після пікету на центральній площі міста було проведено віче, де колишніх регіоналів, а тепер кандидатів у народні депутати попередили про народну люстрацію. Особливу увагу було приділено депутатам-зрадникам: Віктору Бондару і Оксані Кольгофер.