Місто

Дика качка (додано фото)

Наша розповідь – про зведений підрозділ Повітряних Сил Збройних Сил України Дика качка.

Цей маловідомий широкому загалу, без перебільшення легендарний підрозділ, формувався виключно з добровольців, що проходили та проходять службу в частинах Повітряних Сил у різних гарнізонах нашої країни. Основним завданням підрозділу було утримання стратегічно важливих позицій під кодовою назвою “Зеніт” Донецького зенітно-ракетного полку поблизу шахти “Бутівка” між Авдіївкою та Донецьким аеропортом.

Чому тільки з добровольців? Ймовірно виникне у вас питання, і воно буде цілком логічним. Адже військовослужбовці Повітряних Сил виконують свої обов’язки по обслуговуванню авіаційної техніки, засобів зв’язку та радіотехнічного забезпечення польотів далеко від передової. А утримання передових позицій на лінії зіткнення – це завдання механізованих підрозділів та частин, при підтримці артилерії та танків.

Знекровлена в безперервних та кровопролитних боях під Іловайськом, Саур-Могилою, Луганськом, Зеленопіллям влітку 2014 року, наша армія фізично не могла прикрити всі напрямки бойових дій. За розпорядженням Командувача Повітряних Сил ЗС України 15 вересня 2014 року у місті Васильків почався формуватись зведений підрозділ, який згодом з легкої руки бійців, журналістів та волонтерів отримав назву “Дика качка”.

24 вересня, після дводенної підготовки на Житомирському полігоні, загін відбув до Дніпропетровська, а 25 вересня введений у зону бойових дій.
У складі підрозділу першої ротації були військовослужбовці нашої бригади, добровольці старший лейтенант Микола Іващук, солдат Анатолій Атаманчук. Пробиваючись до “Зеніту”, біля села Тоненьке загін потрапив під обстріл, вогнем з “Градів” було знищено чотири з дев’яти автомобілів з продуктами та екіпіровкою, були перші поранені. 62 необстріляних аеродромних технарі зробили неможливе, прийшли на зміну малочисельному та виснаженому гарнізону “Зеніту”. Микола Іващук виконував обов’язки командира поста №17, що розміщувався найближче до населеного пункту Спартак, солдат Анатолій Атаманчук був гранатометником АГС-17.

44 доби під обстрілами, в надзвичайно складних умовах, загін першої ротації успішно виконав завдання командування утримувати позиції на ділянці фронту в районі Донецького аеропорту, неодноразово знаходився під артилерійськими обстрілами. Втрати загону за ці дні – один офіцер загинув і сім чоловік поранено. 14 листопада 2014 року загін передав важку естафету підрозділу другої ротації. За мужність, героїзм та вміле керівництво підлеглими старшому лейтенанту Миколі Іващуку було присвоєно військове звання капітан позачергово.
До складу другої ротації були включені наші земляки: капітан Дмитро Глушенюк, який уже мав певний бойовий досвід, старшина Олександр Ключник та солдат Дмитро Арсенюк.
Капітан Дмитро Глушенюк командував постом «Тунець», старшина Олександр Ключник був гранатометником АГС-17, солдат Дмитро Арсенюк – помічником гранатометника.
Завданням підрозділу було здійснення вогневої підтримки кіборгів у аеропорту, коригування вогню артилерії, боротьба з диверсійно-розвідувальними групами ворога. Вогневу підтримку підрозділу надавав мінометний взвод десантної бригади. В одному з боїв був взятий в полон ворожий коректувальник вогню.

І якщо до постійних танкових та артилерійських обстрілів з часом звикли, та й погода вносила ще й свої корективи, долучилась зима з холодом та сирістю, дошкульним вітром. В надзвичайно складних побутових умовах, або правильніше в їх відсутності, коли елементарні умови цивілізації – тепло, гаряча вода, світло не доступне, хлопці не втрачали бойовий дух. Вологі серветки замінили лазню.

За мужність та героїзм, проявлені при захисті територіальної цілісності України, капітан Дмитро Глушенюк нагороджений відзнакою начальника Генерального штабу Збройних Сил України “За особливі досягнення у військовій службі” 2 ступеня та медалю “За оборону Донецького аеропорту”, солдат Дмитро Арсенюк нагороджений відзнакою Міністра оборони “За військову доблесть” та медалю “За оборону Донецького аеропорту”, старшина Олександр Ключник нагороджений медалю “За оборону Донецького аеропорту” та відзнакою Міністра оборони “За військову доблесть”.

До третьої ротації “Дикої качки” зі всіх бажаючих був відібраний капітан Валерій Чайка. Цей офіцер, відслуживши у Збройних Силах понад 20 років, у 2008 році був звільнений в запас. В березні 2014 року добровільно був призваний до лав армії з першою хвилею мобілізації та проходив службу на посаді старшого техніка групи нашої частини.

17 грудня 2014 року, пройшовши короткотермінову підготовку, Валерій з товаришами змінив своїх земляків на “Зеніті”. На той час в аеропорту точились запеклі бої, наші воїни героїчно, ціною нелюдських зусиль стримували та громили елітні підрозділи спецназу російської армії та бандформувань сепаратистів. Перша атака на пост “Сінай”, який очолив Валерій була здійснена в ніч з 18 на 19 грудня диверсійно-розвідувальна група в кількості 7 чоловік, які були знищені вогнем українських воїнів.

Найзапеклішим зі всіх боїв видався бій 22 січня 2015 року, коли зі сторони Спартака ворожа колона у складі чотирьох танків, чотирьох БМП, двох МТЛБ з гарматами та декількох автомобілів з піхотою за рахунок раптовості намагались прорватись на позиції авіаторів, але не так сталось як гадалось ворогу. Нищівним вогнем зі всіх видів озброєння, у взаємодії з десантниками, підрозділ “Дика качка” відстояв займані позиції. Влучним вогнем були знищені декілька БМП, МТЛБ, автомобілі з піхотою, гранатометниками пошкоджений один танк. Після невдалих спроб пробитись, рештка недобитих, переляканих сепаратистів разом з вцілілими танками втекли, залишивши на полі бою тіла загиблих. Захисниками “Зеніту” захоплені протитанкові гармати з боєкомплектом, які згодом вели вже вогонь по ворогу та були передані в артилерійський підрозділ.
Валерій Чайка в цьому бою отримав легку контузію, але за медичною допомогою не звертався. За мужність та героїзм Валерій нагороджений медаллю “Захиснику Вітчизни”.

В цей же час у складі зведеного загону героїчно воював ще один наш земляк кулеметник посту “Піраміда” Вадим Василюк, який проходив службу за третьою хвилею мобілізації в одній з частин Шепетівки. Про те, що земляки воювали разом, вони дізнались коли їх змінив на позиціях загін четвертої ротації. Цей мужній “Пекар” повернувся на “Зеніт” ще раз у складі загону сьомої, останньої ротації “Дикої качки” влітку цього року.

До складу четвертої ротації виявили бажання увійти близько 50 військовослужбовців нашої авіаційної частини, але командуванням було відібрано шестеро, а саме старші прапорщики Юрій Пуштук, Олександр Проказюк та Олександр Маринчак, прапорщик Олександр Франчук, старший сержант Віталій Доротюк, рядовий Олександр Мосійчук. Ці висококваліфіковані фахівці з обслуговування авіаційної техніки виявили бажання захищати Україну на передніх рубежах. Пройшовши короткотермінову підготовку на полігоні, 17 лютого 2015 року наші хлопці у складі підрозділу прибули для заміни виснажених та втомлених, але сильних духом захисників “Зеніту”. В перші ж години свого перебування на позиціях, розвантажуючи майно, боєприпаси та пальне вони попали під обстріл РСЗВ “Град”. Осколок пробив кевларовий шолом Віталія Доротюка, розсік голову та контузив його. Старший прапорщик Олександр Проказюк негайно доставив пораненого в медичний пункт. Отримавши медичну допомогу, Віталій відмовився від евакуації у госпіталь та через два дні повернувся до своїх земляків і протягом всієї ротації перебував на посту “Вінниця”. До речі ці якісні захисні шоломи були придбані за кошти мешканців нашого міста та надані в якості волонтерської допомоги хлопцям перед від-правленням їх в зону АТО по дорозі до Києва.

Всі наші земляки були призначені на пост “Піраміда”, командиром якого призначили Олександра Маринчака. Під постійними обстрілами хлопці відбивали численні прориви ДРГ сепаратистів, у взаємодії з 11 батальйоном “Київська Русь” прикривали правий фланг захисників шахти “Бутівка”. В одному з таких епізодів 13 березня Юрій Пуштук та Олександр Маринчак, перебуваючи на чергуванні, влучним кулеметним вогнем зупинили та змусили втекти ворожу групу, що намагалась атакувати позиції під прикриттям БТРа.
7 квітня, виконавши бойове завдання підрозділ був замінений. Старшому прапорщику Олександру Проказюку присвоєно чергове військове звання «молодший лейтенант» . На старших прапорщиків Юрія Пуштука та Олександра Маринчака подані документи до нагородження.

До п’ятої ротації загону “Дика качка” увійшли капітан Віталій Зімченко, старший прапорщик Олександр Вітрук та старший сержант Сергій Богданов. Пост “Вінниця” на 55 днів став їхньою домівкою, яку вони відбудовували після багатьох прямих влучень артилерійських снарядів, мін та ПТУРів.
Крім ДРГ ворога, намагання яких пройти на позиції “диких каченят” розбились у гранітну непохитність захисників України, найбільше нашим хлопцям дошкуляли безпілотники, після появи яких починався точний та скоординований артилерійський обстріл позицій “Зеніту”. Найважчим виявився день 13 квітня, коли під час одного з обстрілів від прямого попадання міни в позицію зенітників загону, здетонував боєкомплект та загинуло п’ять бойових товаришів.

Сюжет Громадського телебачення, що розповідає про підрозділ: “Дика качка”:

Автор статті:
Сергій Жмурко, майор, прес-секретар в/ч п/п В2806, офіцер з безпеки групи цивільно-військового співробітництва м.Авдіївка у червні – серпні 2015 року, голова ГО «Спілка учасників АТО міста Старокостянтинів».
Опубліковано:
Газета “Наше місто”.

Теми

Сергій Жмурко

майор ЗСУ, прес-офіцер в/ч п/п В2806 (офіцер з безпеки групи цивільно-військового співробітництва м.Авдіївка у червні-серпні 2015 року), голова ГО «Спілка учасників АТО міста Старокостянтинів»

Схожі статті

8 thoughts on “Дика качка (додано фото)”

  1. Щиро вибачаюсь перед всіма хлопцями, що воювали в Дикій качці та перед їх рідними, що не зміг детально описати про те, як воював кожний наш земляк. Надіюсь, що тема зацікавить професійних журналістів. Знаю одне всі ці хлопці – герої, так герої. Вони з тихого та мирного Старокостянтинова добровільно поїхали на війну, виконали достойно чоловічий та військовий обовязок. Це люди з великої букви, кістяк нашої частини. Слава Вам дорогі побратими! Окрема вдячність батькам, дружинам та дітям наших героїв, за підтримку, терпіння та віру.

  2. То це ті хлопці що воювали. А в нас в місті три сотні військовослужбовців атошників. Де вони були? В Краматорську горілку пили? Одні воюють, інші отримують статус. Якось не дуже справедливо((((

    1. Не треба так категорично – горілку пили. Наші хлопці, я маю на увазі кадрових військових, підвозили боєприпаси на передову, ремонтували розбиту авто та бронетехніку, забезпечували харчуванням. Мобілізовані земляки воювали у всіх частинах та підрозділах ЗСУ. Були і в Краматорську, На те була службова необхідність. А де були Ви? С.
      Петрович

      1. Це не катигоричність, а правда. Більша половина нічого не робила. Нічого, в смислі патріотичного. Просто там були і все. Так що, пане Жмурко, не справедливо одних рівняти до других. Дика качка, патріоти, тут немає сумніву, але більша половина наших штатних військових атошників поїхали тому що це було їм вигідно. Ніякого патріотизму, просто ні за що тепер мають ті ж самі лаври, що і наші герої

        1. Я багато в чому з Вами згідний. Але таке життя, Маємо те що маємо. До справедливості ще о й як далеко. В Краматорську (глибокий тил) в один з днів лютого цього року, як що Ви пам’ятаєте, трапився обстріл з Градів і загинули 8 чоловік і поранених багато. А ще щоб Ви знали скільки військових взагалі не бажають їхати навіть в тилові частини в зону АТО. Дальше Старкона їм України немає. Ось що прикро.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.