Замок_князів_Острозьких_у_Старокостянтинові_зі_Случі

Вітаю Вас, шановний відвідувач, на сайті www.starkonnb.info!

Сайт “Старокостянтинів небайдужий” (СНБ) був створений на початку 2014 року за ініціативи двох мешканців міста: Вадима Глушко та Сергія Худого. Метою його створення є об’єднання нашої місцевої громади, створення активної спільноти жителів Старокостянтинова, району та області.

Ми з вами зараз разом переживаємо важкий період розвитку нашої країни, тому маємо знати думку одне одного та спільно вирішувати як разом будувати наш чудовий край та нашу Велику Україну!

З цією метою на сайті проводитимуться опитування для старокостянтинівців по життєвих, культурних, соціальних, політичних та інших питаннях. Надсилайте нам Ваші питання і ми обов’язково їх висвітлимо.

Також тут ви знайдете новини, статті, інтерв’ю, розслідування (місцевого та загальноукраїнського рівня) і звісно матеріали надіслані Вами.

Ми здійснюємо координація усіх хто бажає взяти прийняти участь у різних соціальних проектах.

Шановні жителі славного міста козацького краю Старокостянтинів та району! Звертаємось з проханням до Вас об’єднуватись у єдину сильну громаду нашого краю. Читайте нас, коментуйте, долучайтесь до наших груп в соцмережах, робіть перепост наших новин, щоб Ваші друзі, родина та знайомі дізналися про нас.

Долучайтесь до нас!

Не будьте байдужими!!!

“Я завжди прагнув створити щось корисне. Я не купував дорогих машин, шикарних квартир, будинків тощо. Бо вважав це, при бідності нашого суспільства, неприпустимим блюзнірством. Усе, що заробляла фірма, я вкладав у неї ж саму, в людей, які в ній працюють. Нехай я не в змозі зробити добре усім п’ятдесятьом мільйонам людей, але ж, якщо наша фірма зможе забезпечити нормальне існування ста п’ятдесятьом працівникам, їхнім родинам, то й це немало. Я ніколи надто не шкодував дати комусь грошей, якщо мова йшла про прийнятні суми та гідні потреби… Я був упевнений у розумності державної системи. Тепер я зневірився у ній, вважаю її повним абсурдом…

…Ми й досі живемо в суспільстві з подвійною мораллю… Смішно вводити податкову декларацію у країні, де чиновники найвищого рівня заявляють про копійчані доходи, реально витрачаючи на власні потреби від тисяч до десятків тисяч доларів на місяць. Лицемірство починається згори, і на кожному щаблі державних сходів лише відтворює його у трохи менших масштабах…

…Ніхто не хоче щось виправляти. Усі розуміють, що відбувається знищення новонароджених економічних відносин, але нікого це не зупиняє. Я не можу сказати причину цього – патологічна лінь, тупість… А можливо усе набагато простіше: на цьому збагачується вузький прошарок суспільства, що не дає всім можливості для розвитку”.

Читаю художньо-докуметальну книгу Світлани Зоріної “Наїзд”, львівського видавництва “Кальварія”, придбану, до речі, минулого літа в Сімферополі. Книга про те, як органи державної влади незалежної України нищать новостворений український бізнес. Чесний бізнес. Нищать тільки тому, що підприємці не захотіли ділитися заробітками з окремими держслужбовцями. Читаю, хоч це й не найкраще читання в даній ситуації, бо не відволікає від важких думок, а поглиблює їх.

Коли країна потерпає від війни, коли ледь тримається під ударами зовнішньої агресії, державна машина продовжує працювати у звичному режимі, в якому державні інтереси чомусь опиняються не на першому місці. Звісно, є деякі позитивні винятки, але вони, здебільшого, базуються не на зміні закономірностей та системних підходів, а на власній ініціативі окремих осіб.

В той час, як на східному кордоні ведуться кровопролитні бої, на західному кордоні митники знову відновили звичні побори з підприємців. Добре б, якби збирали ті гроші на потреби війська, а то ж, гади, кладуть все у власну кишеню. Ну й нагору віддають, звісно. Чиновники та силовики на місцях потрохи повертаються до звичних методів роботи й відновлюють діяльність накатаних схем, щось видозмінюють, адаптують, напрацьовують нові. Депутати, високопосадовці, в тому числі й явні вороги України, не соромляться відкрито жити на широку ногу, цинічно хизуються своїми статками, спокійно їздять на дорогий відпочинок – подалі від проблем України. Президент не поспішає розлучатися з бізнесом та виконувати інші передвиборчі обіцянки, навіть ті, які безпосередньо стосуються армії та бойових дій.

Вже вкотре всю надію, все натхнення, всю віру в можливість змін на краще дають тільки окремі люди. Їхній ентузіазм, невтомність, самопожертва, героїзм окриляють і не дають впасти у зневіру. І я з глибокою шаною ставлюся до кожного, хто намагається хоч щось зробити для того, щоб справи України та українців пішли на краще. Але буду говорити знову і знову – те, про що регулярно кажу впродовж багатьох років, те, про що не раз казав під час Майдану, за що мене навіть дехто записав у боягузи і зрадники, те, що вважаю найважливішою умовою оновлення України. Ніяка приватна ініціатива, хай навіть і в масових проявах, ні жертви, ні смерть, ні каліцтва не приведуть до бажаних змін на краще без довготривалої і марудної системної роботи.

Мусимо вчитися, дізнаватися, відкривати, залучати. Мусимо думати і створювати, об’єднувати і координувати зусилля, брати та розподіляти відповідальність, визначати напрямки роботи й делегувати конкретні повноваження, концентрувати увагу і гуртувати фахівців, напрацьовувати нову систему функціювання держави та її економіки, й, відповідно, принципово нову законодавчу базу під неї, творити нові інституції й виводити їх на рівень здатності заміни старих у будь-який слушний момент. Мусимо вчитися вислуховувати, розуміти одне одного, вчитися співпрацювати заради інтересів всієї країни та всього суспільства, а не ставити свої власні амбіції, симпатії чи антипатії на перший план. Зрештою, мусимо навчитися говорити правду, якою б гіркою вона не була, говорити по суті, а не по формі, відмовитися від зайвого пафосу і пишномовства на користь конкретики та чіткості формулювань.” – це слова лідера гурту “Тартак” Сашка Положинського з якими неможливо не погодитись.

Отож, вперед друзі!

Долучитись до ГО “Старокостянтинів небайдужий”